Раніше з моря з синіми губами,
А зараз простирадло й шелест хвиль.
Що це? Взросління відбулося з нами?
Манила глибина, а зараз міль.

Ти був у морі вільним і сміливим,
А зараз сонце душу залива.
Та кукурудзу любиш, як любила.
Все ж так блищить на сонці пахлава!..

І як ми умудрились все змінити? 
Той час неначе в морі потонув...
Та швидко нас повернуть наші діти
В той час, коли так любиш глибину!

Світлана Фоменко, 2019 рік