У кожного свої кордони, 
Свої межі, свої границі. 
Хтось бачить щастя в простому,
Хтось просить води напитись.

Хтось хоче, як птах літати
І долі людські вершити.
Комусь достатньо стояти
І не згортати, а тліти.

В чиїхось масштабах ти крапка,
А в інших - всесвіт без меж.
Комусь потрібна краватка,
Годинник, портфель, кортеж.

Комусь все ж достатньо хліба...
(Хоча кому я брешу?)
Декому мало неба!
Декому в кайф парашут.

Комусь завеликі ґрати.
Хтось мріє свободу відчути,
Хтось хоче просто мовчати,
А інший бути почутим.

Ти можеш жити, як хочеш.
Кордони свої роширяти.
Тільки дивись людям в очі.
Чужих меж не смій чіпати.

Я піду за тобою. Веди.
Та спочатку скажи - куди.
Не піду я, заплющивши очі.
Маю розум уже недівочий.

Я віддам тобі все. Бери.
Від коріння і до кори.
Тільки ти віддавай навзаєм.
Що було твоїм - то моє.

Я тобі скажу все. Мовчи.
Поки я нічия - ти нічий.
Може, плани твої й грандіозні,
Загубити себе в них можна.

Ти засмучений. Я сміюсь
Спробуй мозок з'їдати комусь.
Та забудь про амбіції кляті!
І не смій мене приручати.

Світлана Фоменко, 2019 рік