День української писемності і мови у Вільненській ЗОШ. Наші діти люблять рідну мову, вони нею говорять і думають. І я рада цьому.
Кожного року в цей день я згадую вірш, який ще у студентські роки читала на конкурсі Света Фоменко. Це було у 2007 році. У Донецьку.
Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.
То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови
В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.
Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.
Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.
Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.
Жить не можна в Норвегії, Швеції,
Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні
І не знать української мови.
Євген Гайгара, Кривий Ріг
    
|
