Випробування в нашої країни -
Усі ми сидимо на карантині.
Задуматися маємо всі ми
І вийти з нього іншими людьми.

Людьми, що вдячні справжнім лікарям
За допомогу надану всім нам.
Людьми, для яких старість у пошані.
Колись старими будемо й ми з вами.

І вчителів навчимось поважати.
Без них граніт нам неможливо взяти.
І тих, хто в карантин для нас працює!
Завдяки вам життя функціонує!

І нехай знову швидко ввійде в моду
Любити й берегти нашу природу.
До всіх людей відноситись з любов'ю.
І знать, найголовніше - це здоров'я.

Свідомим та відповідальним бути
Та дуже-дуже часто мити руки.
А чим у карантин себе зайняти,
Вам може молодь Вільного сказати.

Знайте, жінки та чоловіки,
Дуже корисно читати книжки.
Ще можна дитинство своє згадати,
Та з рідними в ігри настільні пограти.

Є фотоапарат? Фотографуй!
Ти через об’єктив ... Читать дальше »

В тебе не будуть вірити,
Бо де їм ту віру взяти?
Вони ж не можуть приміряти
Долю твою і мати
Ті сили, що є у тебе,
Бо так загартовує доля.
Це вони звикли плакати,
Ти ж смієшся від болю!
Ти зовсім не вмієш жалітися,
Бо справжнім бійцям це не личить.
Від тебе можна зігрітися...
І на твоєму обличчі
Сонце виблискує ясно!
Знаєш, я думаю часто:
Випробування даються
Людям таким, як ти,
Бо в інших не вистачить духу
Гідно цей шлях пройти!
В молитві поміч шукай,
Коли душі стане гірше.
Для тебе моя рука
І тільки для тебе цей вірш!

Світлана Фоменко, 2020 рік

Не треба мене боятися, бійся Бога!
Виправдання твої тепер ні до чого!
Я ніколи людей не ділю на класи та ранги.
Не мене боятися треба, а бумеранга.

І нехай тебе не страшать мої довгі промови.
Страх тоді ти відчуєш, коли я не вимовлю й слова.
Звинуватиш мене у гріхах, що не роблені мною...
Гріх брехні після цього залишиться за тобою.

Можна вичеркнути без жалю наше знайомство.
Ти сьогодні не гідна навіть моєї помсти!
За думки твої доля тебе у безодню гребе.
Та нічого не бійся. Бійся тільки себе!

... Читать дальше »

Мабуть, кожна дівчинка хоче бути
На маму схожою, бо у мами
Найкращі у світі лагідні руки
І мама зігріти може словами.

Лиш мама готова узяти на себе
Твій біль і тривогу, бо мамине серце
Тепліше за сонце та більше за небо.
Коли мамин голос до тебе озветься,

То ти наче ковдрою вкритий від болю.
Та вмить за спиною розпустяться крила
Мене мама вчить залишатись собою.
Та чесною бути мама навчила.

Всі кажуть, що я дуже схожа на тата -
Щасливої долі це запорука.
Від мами змогла я серце узяти,
Любов до читання та лагідні руки.

Любити цей світ та жити на повну,
Хоч сонце надворі, хоч вітер чи злива...
Чесне бажання коханої доні:
Бути як мама, бо мама щаслива.

Світлана Фоменко, 2020 рік

Знімаючи ввечері вдома підбори,
Прикраси знімає повільно рукою...
Вона ж бо щоденно підкорює гори!
Та тут залишається завжди слабкою.

Вона свою силу усім демонструє.
Ніхто не побачить ні слабкість, ні муки.
А вдома сміється і навіть жартує,
Бо він її може взяти на руки.

Вона допоможе усім і в усьому.
Від серця добро завжди йде безкоштовно.
Щоб душу наповнити, прийде додому...
Він вміє кохати. І цим вона повна.

... Читать дальше »

Байка про хом'яка, який думає, що він ведмідь))

Летіли птахи з новиною,
Колись спекотною весною,
Та в документах написали:
"ХОМ'ЯК ТЕПЕР ОЧОЛИТЬ ЗГРАЮ!"

Гризун розправив гордо плечі,
Почав свої амбітні речі.
Міняв закон, давав накази,
Вершити долі бравсь відразу.

Не слухав від колег порад
Та ображав усіх підряд.
Почав усіх за все карати.
Сказав ведмедем називати!

Це був провал, кажу відверто.
Та хом'яку видніше зверху.
А зграя та чомусь мовчала
Та його вибрикам кивала.
Назвав підлеглими усіх,
Згубивши друзів серед них.

Вже промайнуло тепле літо...
Та й треба ж було прилетіти
Птахам з новою новиною:
"Змінити хом'яка совою!"

Ніхто за нього не вступився.
Гризун без друзів залишився.
Змінилась влада і корона,
Та що залишилось по тому?
І що робити хом'яку?
Сидіти й гризти ... Читать дальше »

Свою гідність і свободу, знайте, я не втрачу.
Я майбутнє своє тільки в Україні бачу.
В тій державі, що для мене наче рідна мати,
З тим народом, що уміє себе захищати.

Ми незламні, віра в серці з житом проростає.
Наша воля білим птахом у блакить злітає!
Дай же, Боже, щастя й долі для мого народу!
Збережемо найцінніше - ГІДНІСТЬ І СВОБОДУ!

Света Фоменко, 2019 рік

Що ж то коїться, добрі люди?
Це ні в які ворота не лізе!
Лицемірства й брехні споруди
Тягнуть швидко людей до низу.

Як то зветься, коли людина,
Демонструючи низький ум,
Ллє неправду у тебе за спиною?
Називається це БРЕХУН!

Обіцяє щось нездійсненне!
Хоч людина, а в серці звір.
Хто приховує сторону темну,
Називається ЛИЦЕМІР.

Короля, що вершити хоче,
Без зусиль переможе туз!
Хто не може дивитися в очі,
Той, я впевнена - БОЯГУЗ.

Як гординю поставити вище
Щастя й долі простих дітей,
То вже, вибачте, люди, ДНИЩЕ,
Непримітливе і пусте.

Нам потрібно себе захищати,
Щоб прийти до своєї мети.
Не дозвольте ДУРНЯМ пихатим
Замарати ваші світи!

... Читать дальше »

На пасіці біля старої хати,
Коли вже настав час збирати мед,
Муху туди влаштували по блату.
Як таке вийшло - великий секрет.

Пасічник був їй чи кумом, чи братом,
Чи сватом, чи другом, чи ким захотів.
Недоторканість їй дав та зарплату.
Муха тепер - головна серед бджіл.

Змушені бджоли за нею літати.
Хоч й розуміють, що щось тут не так.
Хочуть до квітки нектар зібрати,
А мухі сподобався дуже кізяк.

Мухі потрібно меду багато.
Бджіл вона лає: «Такі ви, сякі!».
Хотіла навчити їх мед віддавати,
В самої ж виходять лиш чорні цятки.

Свою неспроможність чим прикривати?
Меду не буде - не буде достатку.
І стала пасічнику казати:
«Їм заборонила трудились матка».

Матку засуджують. Постійні чвари…
«Ти заважати бджолам не смій!».
Матка сказала, що в них «не варить».
Летить в іншу пасіку й з нею весь ... Читать дальше »

Його сонце сходить тільки в її долонях.
Він дістане її з найсумніших і темних глибин.
Вона мріє побачити з ним сивину на скронях,
І у цьому житті він у неї буде один.

Вона рани наносити буде, бо доля жорстока.
Він втече і у спробах забути її назавжди
Весь порине в роботу і впевнені його кроки
Все ж ведуть до тієї, що в серце змогла увійти.

А вона несамотня, та все ж одинока до болю.
Він отримати будь-яку може, лише б захотів.
Та вона його розум заповнила тільки собою...
Не захоче ходити той, що колись полетів.

Проти їх кохання весь світ і жорстокі люди.
Він рішуче готовий виграти цю війну!
За кохання своє і померти готовий буде,
Бо без неї не жив і ніколи не чув про весну.

Її «ні» це для нього з великої літери «Так».
І його не спиняє ні гордість, ні страх програти!
Бо вона йому стала, як кораблю маяк.
Лиш до неї готовий навіть у шторм ... Читать дальше »