Його сонце сходить тільки в її долонях.
Він дістане її з найсумніших і темних глибин.
Вона мріє побачити з ним сивину на скронях,
І у цьому житті він у неї буде один.

Вона рани наносити буде, бо доля жорстока.
Він втече і у спробах забути її назавжди
Весь порине в роботу і впевнені його кроки
Все ж ведуть до тієї, що в серце змогла увійти.

А вона несамотня, та все ж одинока до болю.
Він отримати будь-яку може, лише б захотів.
Та вона його розум заповнила тільки собою...
Не захоче ходити той, що колись полетів.

Проти їх кохання весь світ і жорстокі люди.
Він рішуче готовий виграти цю війну!
За кохання своє і померти готовий буде,
Бо без неї не жив і ніколи не чув про весну.

Її «ні» це для нього з великої літери «Так».
І його не спиняє ні гордість, ні страх програти!
Бо вона йому стала, як кораблю маяк.
Лиш до неї готовий навіть у шторм допливати.

Він програє життя, та в любові здобув перемогу!
Вона в доньці побачить сяйво його очей.
Він чекатиме, вона знайде до нього дорогу
В іншім світі, де менше жорстоких людей.

Света Фоменко, 2019 рік