Бабусю, навчи мене бачити диво!

І щастя своє віднайти!

Аби в дні майбутнім була я щаслива,

Досяши своєї мети.

А диво в простому – щобачиш, що чуєш,

Що мовиш, що дихаєш ти.

Все щастям своїм навкруги розфарбуєш,

За мрією будеш іти.

Бабусю, я хочу тебе запитати,

Кохання буває чи ні?

І як же одразу кохання пізнати,

Знайти у якій стороні?

Онучко, оте, що твоє, то не пройде

Ні мимо, ні через роки.

Відразу до серденька стрілами дойде

І вже не відпустиш руки.

Коханий майбутній – то твоя броня,

Його ти шануй над усе.

І будьте разом до останнього дня…

Я знаю, як ви з дідусем.

Бабусю, ти мудра, тож відповідь дай,

Члм війни життя людям рушать?

Ой, доню, щось легше мене запитай,

Бо люди вже втратили душу.

Бабусю моя, моя рідна людина,

Ти сцілюєш душу, люблю я тебе.

Моя ти надія, моя ти дитина…

В тобі, моя рідна, я бачу себе.

Світлана Фоменко, 2018 рік