Навчи мене, Боже, образи прощати, 
Дай серце вiд болю спасти.
Простить тих людей, що приходять на свято,
А в горi не знають, де ти. 
Навчи мене, Боже, забути те слово,
Що ранить мене, як людину. 
Щоб вечером пiзнiм я знову и знову
Не рвала себе на частини. 
Навчи мене, Боже, добро вiддавати, 
Для себе добра не ждучи. 
Навчи мене, Боже, образи прощати. 
Я прошу тебе, навчи.

Світлана Фоменко, 2016 рік

Війна не вічна... Кожен розуміє – 
Добро над злом здобуде перемогу!
І буде мир, що души нам зігріє…
Ну а коли - відомо лише Богу.

Війну клянуть. І тільки вона винна
У тисячах и тисячах смертей.
Чому війна і в чім її причина?
Де є війна, в якій нема людей?..

Навчіть синів, щоб не хапали зброю!
Навчіть дітей, що треба говорити!
Вже вся планета зранена війною!
А нам на ній ще дуже довго жити…

А може й нi... Бо те, що зараз в світі,
Усіх нас до добра не доведе!
Скажіть, як будуть жити наші діти
У тім майбутнім, що до них прийде?

Людина, що дає наказ стріляти,
Мети якої досягнути хоче?
Та тільки потім вам вночі не спати…
Вам будуть снитись материнські очі…

Я не святкую свято перемоги!
Святкую я закінчення війни.
Нехай ведуть додому всі дороги!
Нехай до мами вернуться сини!

Війна не вічна... Кожен ... Читать дальше »

Де б по світі ми не блукали, 
Ким би в цьому житті ми не стали,
Нашу душу добром заселя
Волноваська святая земля!

Тут народжені ми, тут зросли,
Тут не раз ми щасливі були.
Тут коріння! І тут майбуття!
Волноваха – це ціле життя!

95 років землі,
Де ще прадіди наші зросли.
Різне бачила доля її…
Їй співали пісні солов’ї,
Вона чула залпи гармат…
Вона бачила сльози дівчат…
Вона вірила в працю людей,
Вона радо стрічала гостей! 
Вона горда завжди за своїх:
І за мертвих, і за живих.

України найбільший район
Своїм предкам складає поклон
За історію гідну свою!
Богу дякую й Бога молю
За щасливе твоє майбуття,
За красиве і довге життя!

Волноваха – це Україна,
Це земля моїх діда і сина.
Це щаслива і вільная птаха
В моїм серці. Я – Волноваха.

Світлана Фоменко, 2018 рік ... Читать дальше »

Якби Тарас побачив Україну - 
Свою стражденну рiдну серцю неньку,
Тi землi, де з'являються руїни...
Я впевнена, заплакав би Шевченко.

А вiн заповів нам: "Кайдани порвiте!"
Сплатив за це слово високу цiну!
Скажiть менi, люди, чому нашi дiти
Сьогоднi страждають i бачать вiйну?

Невже нас нiчому роки не навчили?
Невже на наш розум вдягнули кайдани?
I де Українi знаходити сили?
I чим залiчити болючi цi рани?..

Прошло 200 рокiв з епохи Шевченка.
А мрii все тi ж - про квiтучу державу...
Давайте згуртуємось i по-тихеньку
Пiднiмем країну всiм предкам не славу!

Якщо українцi боротися в силi,
То, звiсно, поборять вони ворогiв!
За волю святу! Щоб Кобзар у могилi
У спокої й мирi тихенько спочив.

Якщо Україна в душi вашiй, люди,
Якщо Україна у ваших дiлах
І мова Шевченка лунає усюди,
То наша країна в надiйних руках!

Нехай ож ... Читать дальше »

У світі небайдужім, у світі, де добро,
Живемо в колі дружнім, зовемося село.
В селі ми народились, в селі ми живемо,
Його зробити краще, ми обіцяємо.

Жили тут наші предки, тут діти заживуть,
Для них тут наші руки дорогу прокладуть.
Дарують допомогу, вклонімось до землі,
Щасливо хочем жити у рідному селі.

У нас в руках майбутнє, за нами - доброта.
Життя це незабутнє, земля наша свята.
Нам є заради чого трудитись на землі,
Щасливо хочем жити у рідному селі.

Ми не складемо руки, не підем в далечинь...
Тут житимуть онуки, щасливі донька ... Читать дальше »

А скільки про село людей писало?

... Читать дальше »

Я в Донецькому краї живу,

... Читать дальше »

Байка "Гуси - лебеді"

Колись давно, отам біля ставка,
А може, навіть, то була ріка,
Був сильній гомін - гуси гелготали,
Хто буде королем ставка рішали.
А по ставку плив лебідь гордовито.
Топтали гуси лапами корито.
Боялись вони лебідя того
І вирішили зацькувать його.
- Чого ти тут пливеш!
- Так не дивіться!
- Чого ти це жуєш!
- Та й ви пасіться!
- Чом білий ти!
- Я іншим буть не можу!
- Чом сильний ти!
- Бо я на маму схожий!
- Так хочеться обрізать тобі крила!
- Смішні ви гусі, це ж не в ваших силах!
- А може підстрижи собі хвоста?
- Та в тебе, гусе, голова пуста!
Ще гуси могли довго гелготіти
Та лебідю прийшов вже час летіти.
Бо має змогу - є у нього крила,
А гусака на суп уже пустили.

Мораль:

Якщо родився ти, щоб стати супом,
Не надо будь землі цієї пупом.

Світлана Фоменко, 2018 рік

Де шукати менi Україну? 
Пiдкажiть, i туди я полину... 
Може в Києвi? Там, на майданi... 
Чи в Карпатах, чи в Божому храмi? 
Чи на сходi, де зараз вiйна... 
Де держава моя, де вона? 
А, можливо, не там я шукаю? 
Україна - в весняному гаї... 
У дитячих щасливих очах, 
В мелодiйних барвистих пiснях! 
В мовi тiй, що говоримо з вами. 
Та в молитвах солдатської мами... 
В тiй природi, де мрiємо ми. 
Україна - у пiснi Кузьми! 
Україна... Вона є повсюди. 
Украина - це, перш за все, люди! 
Ми єдинi! Та ми не однi. 
Україна - в тобi i в менi! 

Світлана Фоменко, 2018 рік

Люди кажуть, що все погано,
I що краще, мабуть не буде...
Напiвпорожнiми бачуть стакани...
Та, здається, неправi люди!

Люди думають, їм всi виннi:
доля, друзi, сiм’я, держава.
Заплелися в своїм павутиннi.
Вашi бiди - рук ваших справа.

Не прожити життя повторно!
То ж ловіть щасливу мить!
Люди кажуть, що небо чорне.
А я бачу в ньому блакить!

Світлана Фоменко (Света Фоменко), 2018 рік