А скільки про село людей писало?

А, мабуть, стільки, скільки там жило.

І навіть геніїв село так надихало,

Що музою для них воно було.

Я не поет, та вірш я написала

Тоді, як за селом засумувала.

Село для мене – це шматочок раю!

Шматочка кращого на світі я не знаю.

Від нього зараз наче так далеко.

Душа і серце з жалю завмирають.

В селі такі морози й літні спеки!..

Та не міські, міські про них не знають.

В селі все не таке – в селі усе сільське.

Сільське повітря свіже і прозоре...

Смачна вода і чиста у селі...

І сонце чи то ніжне, чи суворе...

Веселі діти: босі і малі!

Поля безмежні: довгі, аж до неба.

Природа вся співає і цвіте!

І люди допоможуть, якщо треба.

Для жителів села село – святе.

Я зараз просто думаю сиджу

І подумки тобі село скажу,

Що приклонюсь перед тобою за роки,

Які жила, жила з тобою залюбки.

Та із дітьми до тебе точно завітаю,

Своє дитинство, щасливе й тепле, я згадаю.

Моє село прекрасне й сильне!

Моє село назавжди Вільне!

Село, ти найдорожчая перлина –

Улюблена маленька Батьківщина!

Світлана Фоменко, 2007 рік