Якби Тарас побачив Україну - 
Свою стражденну рiдну серцю неньку,
Тi землi, де з'являються руїни...
Я впевнена, заплакав би Шевченко.

А вiн заповів нам: "Кайдани порвiте!"
Сплатив за це слово високу цiну!
Скажiть менi, люди, чому нашi дiти
Сьогоднi страждають i бачать вiйну?

Невже нас нiчому роки не навчили?
Невже на наш розум вдягнули кайдани?
I де Українi знаходити сили?
I чим залiчити болючi цi рани?..

Прошло 200 рокiв з епохи Шевченка.
А мрii все тi ж - про квiтучу державу...
Давайте згуртуємось i по-тихеньку
Пiднiмем країну всiм предкам не славу!

Якщо українцi боротися в силi,
То, звiсно, поборять вони ворогiв!
За волю святу! Щоб Кобзар у могилi
У спокої й мирi тихенько спочив.

Якщо Україна в душi вашiй, люди,
Якщо Україна у ваших дiлах
І мова Шевченка лунає усюди,
То наша країна в надiйних руках!

Нехай оживає могутня держава!
Нехай яскравiше палає зоря!
Нехай твоя доля, нехай твоя слава
Порадує душу мого Кобзаря!

Світлана Фоменко, 2018 рік