Ми не знали тоді, що дарма
Один в одного час відбирали.
Нам приносила спеку зима,
І у тиші ми чули цимбали.

Я рожеві вдягла окуляри
І комфортно жила й не тужила.
Сильно діяли твої чари,
Відбираючи мої крила.

І здавалося, що назавжди!
Безкінечна любов і доля!
Та, немов на піску сліди,
Змило швидко реальності море.

Якось тихо, без драми і лиха,
Відкололась твоя половина.
Той, без кого вчора не дихав,
На сьогодні чужа людина.

Той, кого я винити буду,
Той, хто бачить вину за мною,
Дуже чемно, поважно, без бруду
Повернувся до мене спиною.

Я хотіла любов, як в кіно.
Тільки фільм вийшов в жанрі драми.
І мені тепер все одно
На любов, що була між нами.

Не полічиш на серці ран.
На весіллі музики не грали.
Я не стала твоєю Ніхан,
Ти не будеш моїм Кемалем.

Света Фоменко, 2019 рік